Сила людини не в знаннях,
а у здатності їх результативно
використовувати і синтезувати нові
При переході до нового типу суспільства, що базується на економіці знань, виникають нові вимоги до особистості, які обумовлені специфікою колективного створення новітніх знань. Така технологія формування нового інтелектуального продукту, на погляд автора, визначає суспільний характер останнього й вимагає суттєвого підвищення якості як середньої, так і вищої освіти, її переорієнтації на кінцевий результат. Потенційні можливості в Україні для цього є, але потрібно, щоб це завдання адекватно сприймалося як суспільством у цілому, так і законодавчою та виконавчою владою. Досягнути цього не просто, але інакше Україна не зможе підняти рівень своєї конкурентоспроможності.
Показано, що контингент учнів ЗНЗ ще знижується і у період з 2012 по 2016 роки буде становити трохи більше 4 млн осіб. Для порівняння: у 1996 році цей показник склав 7,14 млн осіб. Запропоновано дві моделі організації навчання у ЗНЗ в умовах скорочення контингенту учнів.
Подано монокаузальний і полікаузальний підходи до оцінки привабливості ВНЗ, що дають приблизно однакові результати. Зазначено, що найпривабливішими є не більше сотні ВНЗ – вони мають високий імідж, який забезпечує їм більш-менш міцні конкурентні позиції на ринку освітянських послуг України.
Констатується, що високі досягнення окремих українських школярів у міжнародних змаганнях свідчать про значний потенціал нашої творчої молоді. Поряд із цим спрямованість нашої масової шкільної освіти на запам’ятовування великої кількості знань, а не на їх розуміння та формування в учнів здатності їх використовувати при вирішенні життєвих та спеціальних завдань обумовлює відносно слабкі показники в міжнародному моніторингу в рамках TIMSS. Справа навіть не в цих показниках, а в тому, що наші школярі не готові до застосування знань, і тому вони не відчувають їхню необхідність у своєму житті.
Підтверджено, що незалежно від типів та форм власності середні навчальні заклади мають одну загальну рису – значне завищення оцінок державної підсумкової атестації порівняно з контрольними моніторинговими оцінками.
Проведено аналіз, який свідчить про те, що об’єктивність оцінювання значною мірою залежить від роботи регіональних центрів незалежного оцінювання якості освіти і суттєво відрізняється по регіонах. Отже, сама незалежність тримається виключно на конкретних особистостях, а не на технології, яка б виключала суб’єктивне втручання у процес проведення оцінювання. Констатується, що виключення суб’єктивного чинника може бути забезпечене тільки через організацію об’єктивної незацікавленості всіх тих, хто проводить оцінювання. Наразі незалежність спостерігачів в аудиторіях при тестуванні зазнає потужного випробування.
На статистичному матеріалі університету побудовано статистично якісну чотирифакторну регресійну модель залежності успішності навчання в університеті від: рівня IQ студента; кількості балів у сертифікатах ЗНО з математики; кількості балів у сертифікатах ЗНО з української мови та літератури; середнього бала атестата про повну загальну середню освіту. Одним із висновків з цих кількісних досліджень є те, що оцінка IQ за тестами Амтхауера не дає можливості повною мірою оцінити здатність абітурієнтів до навчання у всіх його вимірах, тому потрібно продовжити роботу з розробки тестів комплексної оцінки навчальної компетентності особистості.
Запропоновано ієрархію компетентностей та їхній зв’язок з навчальною програмою за напрямом підготовки (спеціальністю). Ця ієрархія дозволяє дійсно обґрунтовано складати навчальні програми та на їх основі навчальні плани для кожного освітньо-кваліфікаційного рівня.
Обґрунтовано необхідність формування навчальних планів в університеті на принципі безперервності, який передбачає впродовж усього періоду навчання відсутність перерв у графіках навчання за різними видами підготовки: мовної, математичної, комп’ютерної, технологічної, професійної та практичної. Стверджується, що введення у навчальний план бакалаврської підготовки дисциплін інженерного і технологічного циклу дозволяє випускникам вільно орієнтуватися та самовдосконалюватися, працюючи в організації будь-якої галузі, оскільки особливості роботи бухгалтера, фінансиста, економіста, менеджера суттєво залежать від того, де він працює – на металургійному або машинобудівному заводі, у посередницькій фірмі чи науково-дослідному інституті.
Стверджується, що формування компетентного фахівця вимагає від викладачів перебудови як змісту, так і форми навчального процесу, оскільки передбачає перехід до його студентоцентрованої орієнтації, що, у свою чергу, потребує дуже великої і кропіткої роботи кожного викладача з кожним студентом.
Сформульовано одне з основних завдань самостійної роботи в університеті – навчити студентів вчитися.
Подано методику оцінки якості роботи професорсько-викладацького складу, яка побудована таким чином, що стимулює викладача постійно поліпшувати свою роботу за тими напрямами, які обрані університетом як пріоритетні з урахуванням того, що залежно від розміру матеріальне заохочення може бути як стимулюючим, так і, навпаки, демотиваційним фактором. Наведено методику заохочення студентів, яка базується на тому, що студент краще мотивований, якщо розуміє необхідність тієї або іншої роботи як одного з етапів на шляху до досягнення своєї проміжної або кінцевої мети і якщо він відчуває, що його робота об’єктивно оцінена оточенням, яке він цінує.
Обґрунтовано, що наукове забезпечення навчального процесу у ВНЗ вкрай утруднене, оскільки у сфері бюджетного фінансування ННТР не ліквідована практика фінансування науково-дослідних установ, а не конкретних проектів, а фінансування ННТР суб’єктами господарювання не стимулюється державою ані економічними, ані організаційними важелями. Стверджується, що чинна система оплати праці обумовлює відсутність реальної зацікавленості вчених ВНЗ у розширенні наукової діяльності та підвищенні якості наукових розробок, оскільки вони на умовах сумісництва незалежно від обсягу виконаних ННТР не можуть отримувати більш ніж 50 % окладу, що передбачено відповідною Постановою КМУ.
Зазначено, що дві третини роботодавців цікавлять не самостійні творчі особистості, що здатні приймати творчі рішення, а працьовиті виконавці, які готові виконати максимальну кількість завдань за короткий термін.
English
Українська