Формування такого колективу – дуже копітка і тривала робота, а управління ним має дуже специфічні риси, які обумовлені тим, що кожен досвідчений викладач-науковець є самодостатньою особистістю. Тому управляти ним можна тільки об’єктивно створюючи такі умови, які забезпечать і більш-менш повну гармонію його особистих інтересів з метою управління, і необхідний рівень мотивації. Прямі директиви без переконливого обґрунтування необхідності їх виконання дають мало ефекту.
Загальні теорії мотивації, як правило, не враховують специфіку професорсько-викладацького складу ВНЗ і розроблені для виробничих, у широкому розумінні цього слова, колективів.
Хоч проблема гармонізації інтересів надзвичайно складна, але вирішувати її необхідно. Для цього потрібно розробити методичні підходи до створення засобів мотиваційного підкріплення моральних та економічних інтересів. На цій основі можна поступово ввести в дію нову систему мотивацій і направити її в русло інтенсифікації роботи ПВС ВНЗ.
Існує безліч шкіл, які сформулювали свої класифікації систем потреб, мотивів, що визначають поведінку людини. Їхнє вивчення сприяє розумінню методики побудови мотиваційних структур, але при цьому необхідно не випустити з уваги той факт, що соціально-психологічні явища частіше за все і більше за все визначені професійною специфікою колективу і станом суспільства, до якого належить працююча людина. Поряд із цим існує психолого-етична закономірність: особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, але й тим, як вона це робить. Відповідь на запитання «Що?» складає зміст діяльності, а на запитання «Як?» – визначає способи діяльності. При цьому не можна абстрагуватися від соціально-економічної ситуації в країні та менталітету її народу.
Неможливо уявити, щоб система мотивів колективу металургійного комбінату і професорсько-викладацького складу університету співпадала, як не може співпадати ця система в Україні та у США.