Передбачений у Податковому кодексі України механізм стимулювання витрат на науково-технічний розвиток має певні недоліки:
- існуюче формулювання не відповідає видам науково-технічної діяльності, перелік яких наведено в Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність» у редакції від 1 грудня 1998 року № 284-XIV науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов’язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного їх використання. Ці розбіжності не дозволяють однозначно визначити можливість включення до витрат вартості конкретної роботи.
Приклад. Підприємство здійснило конструкторські роботи на суму 36 000 грн та проектно-пошукові роботи на суму 30 000 грн.
Згідно з вимогами діючого податкового законодавства до витрат платника податків буде віднесено тільки суму, витрачену на конструкторські роботи, оскільки вони передбачені статтею 140.1.2 Податкового кодексу України, а от витрати на проектно-пошукові роботи не будуть включатися до складу витрат платника податків;
- існує обмеження можливостей нерезидентів щодо поставок в Україну результатів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у вигляді об’єктів інтелектуальної власності шляхом встановлення граничної межі щодо права резидентів збільшувати суму витрат на повну суму роялті. Установлення обмежень щодо віднесення до витрат роялті, сплаченого на користь нерезидента, призведе до дискримінаційного оподаткування витрат по сплаті роялті на користь власників відомих міжнародних торгових марок. Оскільки інвестиційні проекти України, здійснені іноземними інвесторами, як правило, передбачають використання торгових марок, що належать іноземному інвестору, такі обмеження зроблять інвестиції непривабливими. Ураховуючи недостатньо високий рівень інноваційного розвитку в Україні та необхідність залучення сучасних іноземних технологій, вважаємо за доцільне скасувати 4-відсоткову межу щодо включення до складу витрат суми роялті, яка виплачується нерезиденту.
Приклад. Нерезидент за договором продає українському підприємству право користування протягом 5 років технологією виробництва автомобілів. Сума роялті, сплачена на користь нерезидента, складає 350 000 грн. Сума виручки від реалізації продукції українським підприємством за попередній рік склала 3 700 000 грн.
У даній ситуації сума, яку українське підприємство має право включити до складу витрат згідно з нормами пп. 140.1.2 Податкового кодексу України, складає: 3 700 000 х 4 % / 100 % = 148 000 грн.
Різниця між сумою, що сплачена нерезиденту у вигляді роялті та сумою обмеження в розмірі 202 000 грн (350 000 – 148 000) не підлягає включенню до складу витрат українського підприємства.
За такими же умовами у випадку придбання нематеріальних активів у резидента у витрати можна було б включити всю суму роялті (350 000 грн);