Бригадна форма організації праці під час виконання наукових та науково- технічних робіт на практиці не використовується, хоча дія відповідного об­меження для бюджетних організацій встановлена п. 8 Постанови КМУ № 1033 від 31 серпня 1996 року «Про заходи щодо залучення додаткових надходжень до бюджету та підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів для забезпечення фінансування соціальних виплат населенню» і поширювалась тільки на період до 1 січня 2000 року (Постанова КМУ № 175 від 8 лютого 1999 року).

Відповідно до п. 8 Переліку робіт, що не є сумісництвом (Додаток до По­ложення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підпри­ємств, установ, організацій, затвердженого спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43), не вважається сумісництвом «робота… викладачів середніх загальноосвітніх, професійних та інших навчально-виховних закла­дів, а також вищих навчальних закладів,…, у тому самому навчальному за­кладі понад установлену норму учбового навантаження, педагогічна робота та керівництво гуртками в тому самому навчальному закладі, дошкільному виховному, позашкільному навчально-виховному закладі».

Разом з тим здійснення наукової та науково-технічної діяльності штатни­ми науково-педагогічними працівниками навчальних закладів ІІІ та IV рів­нів акредитації на умовах цивільно-правових договорів, у тому числі з вико­ристанням бригадної форми організації праці, в цьому документі прямо не передбачене.

Вирішення проблеми мотивації науково-педагогічних кадрів вищих на­вчальних закладів можливо за рахунок збільшення встановлених посадових окладів наукових працівників, але цей напрям вирішення проблеми при збе­реженні існуючих обмежень пов’язаний з необхідністю збільшення обсягів фінансування науково-дослідних робіт.

Тому більш доцільним вважається розширення самостійності вищих на­вчальних закладів у здійсненні власної політики оплати праці науковців у межах тих же фінансових ресурсів, що не суперечить чинному законодав­ству (гл. 61 Цивільного кодексу України «Підряд»), не потребує додаткового фінансування та не призводить до зниження податкових надходжень від здій­снення наукової та науково-технічної діяльності.