Фінансування наукових та науково-технічних робіт за міністерствами на­дано у звіті [ 20 , с. 84]. Згідно з цими даними, більше двох третин бюджетного фінансування кожного року було виділено для 14 міністерств та державних академій, у тому числі і для Міністерства освіти і науки, молоді та спорту Укра­їни. Третина фінансування кожного року виділяється за розділом «Інші», на­приклад, за цим розділом у 2010 році було витрачено 2,8 млрд грн.

Аналіз офіційних статистичних даних у цілому свідчить, що бюджетні кошти на ННТР виділяються великій кількості розпорядників, розпорошу­ються і тому використовуються неефективно.

До речі, держбюджетне фінансування Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України з року в рік знижується: у 2000 р. – 6,5 %; у 2005 р. – 5,2 %; у 2009 р. – 5,01 %; у 2010 р. – 4,7 % [ 20 , с. 84].

У цілому бюджетне фінансування наукових досліджень у ВНЗ у нашій країні вкрай недостатнє і складало у 2010 році 6,3 % від загального обсягу. Особливо це дивно з урахуванням того, що у ВНЗ різного підпорядкування зосереджено 67,7 % докторів наук і 71,8 % кандидатів наук [ 20 , с. 43]. У таких умовах дуже непросто організувати надійне наукове забезпечення навчаль­ного процесу у ВНЗ.

Левова частка бюджетного фінансування у 2010 році, як і в попередні роки, припадає на державні академії, а це 64,8 % [ 20 , с. 84], тоді як у цих академіях працює 25 % докторів наук та 15,7 % кандидатів наук [ 20 , с. 43]. Як бачимо, по­рівняння державних академій та ВНЗ за кількістю вчених з науковими ступеня­ми та вченими званнями свідчить не на користь академічних організацій, тоді як фінансування з держбюджету перевищує цей показник у ВНЗ у десять разів.

Кожен доктор наук, як правило, очолює той чи інший напрям наукових до­сліджень, у рамках якого виконуються один або декілька проектів ННТР. Він сам підбирає собі у команду виконавців кожного проекту, що є найбільш ефектив­ною формою організації ННТР. Таким чином, доктор наук має бути ключовою фі­гурою в наукових дослідженнях.