Більш того, при порівнянні посадових окладів науковців у системі Мініс­терства освіти і науки, молоді та спорту України та НАН України з’ясовується, що в середньому за відповідними посадами, вченими званнями та науковими ступенями рівень оплати праці науковців ВНЗ складає 79 % окладів у систе­мі академії наук. На перший погляд різниця не дуже велика – 21 %, але при розрахунку всіх обов’язкових надбавок ця різниця у базі дає суттєві різниці в оплаті праці.

Таким чином, матеріальне заохочення навіть на рівні нормативних доку­ментів не відповідає задекларованому спрямуванню розвитку країни на роз­будову інноваційної економіки.

За даними роботи [ 20 , с. 81] слід розрахувати відсоток фінансування ННТР з держбюджету за роками: 1995 р. – 37,6 %; 2000 р. – 30,03 %; 2005 р. – 33,2 %; 2009 р. – 43,45 %; 2010 р. – 41,2%.

Решта фінансування ННТР за роками здійснюється: з місцевих бюджетів, за рахунок коштів фондів спеціального призначення, власних коштів розроб­ників, коштів замовників підприємств, організацій України, іноземних держав та інших джерел.

Порівняння відсотків державного фінансування ННТР в Україні з відпо­відними показниками у розвинутих країнах показує його значне перевищен­ня в нашій країні. Згідно з роботою [ 8 ] у Японії державне фінансування ННТР становить 16 %, у США – 28 %, у Швеції – 24 %, тоді як у постсоціалістичних країнах цей показник значно вищий, наприклад, у Росії – 63 %, у Польщі – 59 %, у Латвії – 55 %.

Пояснюється таке співвідношення, на погляд автора, тим, що, по-перше, сфера діяльності суб’єктів господарювання в постсоціалістичних країнах об’єктивно не передбачає необхідності витрачати кошти на ННТР, оскільки вони мають низькотехнологічні рівні виробництва товарів та послуг, по-друге, у цих країнах законодавство не спрямоване на стимулювання суб’єктів госпо­дарювання щодо фінансування ННТР, що в повній мірі стосується і України.