Приклади з математики, фізики та хімії ніяк не пов’язані міждисциплінарно і, тим більше, з реальним життям, тому учні сприймають навчання як дещо абстрактне, відірване від життя. При складанні навчальних планів як у середній, так і у вищій школі потрібно позбавитися дисциплінарного мислення.

Більш того, в рамках одного предмета навчання не спрямоване на кінцевий результат. Наприклад, учні багато уваги приділяють вивченню граматики, фонетики, зазубрюють велику кількість іноземних слів і після одинадцяти років навчання не володіють іноземною мовою, оскільки не можуть нею ані розмовляти, ані писати.

Або інший приклад. Як би досконало майбутній пілот не вивчив конструкцію літака, як би детально він не знав теоретичні основи польоту – якщо він не має навичок, він не зможе здійснити політ. Отже, не досягнута кінцева мета навчання, оскільки воно було спрямоване на процес, а не на кінцевий результат. Це не означає, що не потрібно вчити теорію, навпаки, її вчити потрібно, але в тій структурі і тих обсягах, що необхідні для формування фахівця, який зможе кваліфіковано виконувати роботу за своєю спеціальністю. Отже, якби ми готували вченого- конструктора літаків, то ці структура й обсяги знань мали б бути іншими, ніж для навчання пілота.

Інновація – зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) – у сучасних політичних реаліях дійсно необхідна, але вона може тільки допомогти вступити до універ­ситету, може в деякій мірі протидіяти корупції, але ніяким чином не може бути головною метою навчання і, тим більше, життя.

Потрібно сформулювати соціальні вимоги до випускника середньої школи та ВНЗ, оскільки без цього неможливо перевірити якість функціонування закладів освіти.