Таким чином, на тлі посередніх результатів при масовому моніторингу учнів окремі представники учнівської молоді показують відмінні результа­ти. На думку автора, це свідчить, по-перше, про великі потенційні можливості громадян України, а по-друге, про недостатній рівень масової середньої освіти. Особливо це стосується природничо-математичних дисциплін, високий рівень підготовки з яких розглядається в Європі як важливий чинник конкуренто­спроможності держави.

На глибоке переконання автора, справа не в тому, що фахівці мають зна­ти математику та фізику як навчальні дисципліни, а в тому, що, вивчаючи їх, учень вчиться алгоритмічно мислити, обґрунтовувати свої рішення, спираю­чись на поняття, які мають однозначне визначення. Вони вчаться формулю­вати й обґрунтовувати спочатку категоріальний базис, а потім уже на його базі робити висновки і приймати рішення. Пошукова активність учнів має розвиватися у школі через вирішення ситуаційних завдань, які вимагають спочатку сформулювати задачу, а потім вирішити її за допомогою математи­ки чи фізики.

Такий підхід наразі особливо важливий для економічної науки, що посту­пово визнається науковою спільнотою як точна наука. Тому підвищення рівня середньої освіти з природничо-математичних дисциплін відіграє значну роль у радикальній зміні системи підготовки фахівців з вищою освітою в галузі еко­номіки та менеджменту.

І тому в учнівському середовищі потрібно сформувати уявлення про те, що успішним може бути тільки той економіст чи менеджер, хто має вищі ніж се­редні успіхи у вивченні дисциплін природничо-математичного циклу. Наразі у суспільстві існує думка про те, що до економічного університету можуть йти ті, хто не має хисту ні до математики, ні до інших точних наук. Це вкрай не­гативна і помилкова позиція, від якої потрібно позбавлятися всіма доступни­ми просвітніми засобами, як ЗМІ, так і мистецькими. Дійсно, чи можна уявити успішного менеджера або економіста, який має тільки телевізійне уявлення про технологію, що використовується в організації, де він працює.

Спрямованість шкільної освіти в Україні на запам’ятовування великої кіль­кості знань, а не на їх розуміння та формування в учнів здатності їх викорис­товувати при вирішенні життєвих та спеціальних завдань, призводить до від­носно слабких показників у міжнародному моніторингу в рамках TIMSS. Однак справа навіть не в цих показниках, а в тому, що наші школярі не готові до засто­сування знань, до їх розуміння, і тому вони не відчувають необхідності у них на своєму життєвому шляху.