За кожного студента, який навчається за державним замовленням не залежно від спеціальності, рівня та форми вищої освіти, із загального фонду державного бюджету України університету перераховувалося в середньому від 30,670 тис. грн до 63,550 тис. грн на рік (рис. 3.9).

Цю величину було отримано як результат ділення суми загальних фактичних витрат державного бюджету на вищу освіту в попередньому році на фактичний контингент студентів, які навчалися за держзамовленням. У національній валюті є систематичне зростання видатків, але в перерахунку на євро такого зростання немає.

Такий підхід до фінансування держзамовлення неприйнятний, оскільки собівартість підготовки фахівців за різними спеціальностями суттєво відрізняється. У результаті одні університети отримують недостатньо державних коштів, а інші – мають відносний «надлишок».

Отже, система фінансування, що існувала до 2020 року, не вирішувала суттєві проблеми менеджменту ЗВО, як з оптимізації матеріальної бази навчальних корпусів, так і проблем утримування гуртожитків.

Об’єктивно склалася така ситуація, що менеджмент університетів загнаний у глухій кут. З одного боку, немає коштів на утримання надлишкової нерухомості та іншого майна, і тому вона поступово руйнується та втрачає свою комерційну привабливість. А з іншого – наразі механізми її відчуження та здачі в комерційно привабливу оренду вкрай обмежені. Аналіз нормативної бази щодо відчуження на здачі в оренду подано в додатку С.