Крім того, для успішної самореалізації конкретної особистості на ринку праці не менш важливим є набуття нею інших складових інтегральної компетентності. До них належать, наприклад, такі особистісні компетентності, як «комунікабельність», «відповідальність», «активність та енергійність», «орієнтація на результат» та інші soft skills (див. підрозділи 1.4 – 1.5).

У кінцевому підсумку, успішність формування цих особистісних компетентностей може бути оцінена вже на ринку праці, коли випускники університету починають працювати, але попередня оцінка може бути отримана в процесі практичної підготовки студентів на базах практики та в університетському колективі.

У процесі навчання в університеті формування та удосконалення особистісних компетентностей здійснюється у межах «серйозних» ігор, розробленням командних курсових та дипломних проектів. Однак оцінкою ступеня опанування цими особистісними компетентностями в університетах майже не займаються, оскільки вони безпосередньо не вимірюються, а проявляються опосередковано.

У ЗВО, як правило, у кращому випадку, оцінюється якість виконання того чи іншого професійно-орієнтованого завдання, у гіршому – оцінюється якість переказу або, в загальному вигляді, відтворення навчального матеріалу. Оцінювання успішності формування професійних та особистісних компетентностей у кожного студента в процесі навчання в університеті розглядається як оцінювання результатів навчання в сенсі, який дуже яскраво і наочно сформулював Джон Тейлор Ґатто у своїй роботі «Прихована історія американської освіти». У ній він пише: «Перевіркою вміння вести автомобіль є процес його водіння. Під час практичних випробувань завжди відбувається справжнє оцінювання» [1]. Методи реалізації такого підходу в кожній конкретній дисципліні вирішується індивідуально, вони є окремою проблемою.